ода Львову

Ще трохи і прийдеться перейменувати блог на "Ялта without me". Скільки я вже пропустила - не перелічити. Зате набираю повну торбу вражень, щоб дома було про що потеревенити.

Одне з останніх - два дні у Львові. Власне, якщо відняти всі орг.моменти, то один день безперервних культурних атракцій.

Пунктиром це виглядало так: конференція - Ростислав Чопик - кав'ярня - розмови - книгарня - ще книгарня - кав'ярня в книгарні - п'ять пакетів книжок - опера - Мойсей. В перервах між цим ще кілька кав'ярень і книгарень.

До речі, про книги: сьогодні на блозі у Оксани Забужко з'явився новий пост про українського читача та ситуацію навколо (http://blogs.pravda.com.ua/authors/zabuzhko/). Здається, це щось стареньке, або п. Оксана часто повертається до цієї теми. Проте головне, що я не схильна так драматично все це сприймати. Серед безмежжя проблем [не читаємо - не друкуємо - не продаємо (ся)] все ж можна знайти масу плюсів, адже середньостатистичний читач сьогодні може цілком задовольнити свої україномовні і всякі інші потреби. Найбільше я заздрю малечі - в неї вибір величезний. Я сама жадібно скуповую шикарні видання дит-літ з картинками і без, нібито для майбутніх дітей, а насправді для своєї егоїстично-естетичної втіхи. А які зараз є художники! Особливо Єрко з А-ба-ба-га-ла-ма-ги!!!

Хоча, звичайно, в мені говорить оптимістичний заряд, отриманий в культурній столиці, і надія, що такий самий отримаю на днях у Києві. Якщо ж згадати недавню поїздку до Донецької області та безрезультатні пошуки пристойних книгарень в одному з районних центрів, то епітети "шикарний", "величезний" доречно замінити на "кошмарний!!!".

Власне, не це мало бути темою мого вимученого посту!

Я ж хотіла писати про Львівську мандрівку. І про оперу. Хотіла написати, що в "Мойсеї" багато що спонукає думати, гніватись, психувати. Неможливо уникнути аналогії з суч. політ. ситуацією. А яка мила анти-феміністична тема, яку час від часу можна було трактувати як анти-прем'єрську! Але примітивізму заважав текст Франка та чудова музика Мирослава Скорика. Після опери лишилось багато питань на кшталт: "Чому лідер не має права на сумнів?", "Чому ми взагалі маніакально шукаємо месій поза собою? Чи не для того, щоб потім не простити йому його і свій сумнів?"

... і головне - "Де дістати музику Скорика?!"...

Українізації Ялти - 10 рочків!!!

Сьогодні (14.11.08) в Ялті святкували 10-ліття Української школи. Кажуть, програма була затягнутою, традиційно для подібний "домашніх" заходів; виступали старійшини; влада представлена у межах пристойності: головні пузатики послали підлеглих привіт передати; не обійшлося без дарування живопису та дитячих читань віршиків. Тож все як у всіх нормальних школах.
Але йдеться все ж не про нормальну, а навіть паранормальну школу, для якої минуле десятиліття було битвою на виживання, і її ще не виграно. Взагалі в кримській освітній ситуації багато парадоксів.
З одного боку, лунають крики про надмір українізації, на кшталт: "українською будуть викладати НАВІТЬ фізкультуру!!!" http://novynar.com.ua/worldabus/36700
Вдячні реципієнти таких голосінь - бабусі, дідусі та їх кучеряві онуки зі зґвалтовано-збоченою орієнтацією на більшовицько-царську імперію (скільки я таких знаю в Криму - енциклопедію видавай, колись про них напишу... дружньо). Місцеві чиновники на ці "скарги з народу" летять, як Бетмани. Не знаю, чим закінчився недавній моніторинг, ініційований п. Боярчуком, найголовнішим ялтинським регіоналом і за сумісництвом ймовірним наступним мером Міста Щастя (отже, не випадок - тенденція). Йшлося про "створення тимчасової депутатської комісії міської ради з контролю за використанням російської мови у сфері освіти в Ялті". "Комісари" мали порахувати кількість підручників російською, навчальних годин, кількість російськомовних вчителів. Про результати поки що не чути - ще рахують... Найбільше мені подобається, що комісія буде вивчати "можливість вільного використання російської мови в інших сферах суспільного життя" (http://www.yalta-gs.gov.ua/news/detail.php?ID=3383). Але не будемо про смішне.

З другого боку, є реальний попит на українське. З різних причини: сентиментально-патріотичних або меркантильних - нема різниці. Існуючі пропозиції у вигляді 5-6 українських шкіл на Крим (ніхто точно не скаже скільки їх, і таких, що не тільки на папері!) явно цей попит не покривають. Особливо писати про це не буду - до мене вже писали. Ось, наприклад, http://h.ua/story/96342/ або http://mediacrimea.com.ua/index.php?newsid=1312, або http://ukrlife.org/main/svitlica/klass.htm - тут мені початок дуже подобається про укр.школи закордоння.
Нагадаю лише давно відоме для ялтинців: ялтинська українська школа ніяк не дочекається нового сучасного приміщення. Символічно, що у Вікіпедії вона досі представлена як "УВК "Школа-дитячий садок 15 з української мовою навчання". Як би в поточних документах та розпорядженнях не писали аж Гімназія, Вікі не бреше...

А ще сьогодні Севастопольська міська рада відмовилась виділити кошти на будівництво української школи (http://www.rus.newsru.ua/ukraine/14nov2008/nemajerosumu.html).

Хай би це було не заразне!

І ще про спеціалістів. Як би недруги не волали, що професіоналів не вистачить, навіть в наш неспокійний для іміджу укр.мови час в Кримському гуманітарному університеті, наприклад, набір на українську філологію перевищує російську. Звичайно, не всі підуть у школу: відмінники - в аспірантури, двієчники - на фірми. Але головна надія і опора держави - трієчники - таки покриють кадрові прогалини, а якщо фізруки будуть чемні, то і їм допоможуть перекласти олімпійську термінологію.

Реквієм за...

Знайшла на блогах анонс незвичного дійства:

15 листопада, в суботу, о 16:30 напроти будівництва на вул. Гончара, 17-23 відбудеться концерт Володимира Соляника "Реквієм за старим Києвом" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/potekhin/491c23a8ad5ea/)

Соляник - один з найбільш неординарних джазових виконавців України, лауреат численних премій, арт-директор фестивалю «Джаз-Коктебель». Музикант проведе благодійний виступ, щоб зробити свій внесок у порятунок Києва від беззаконних забудов.

Ідея, як на мене, чудова - красиво, без паленої резини. Зайве казати, що таких акцій потребує чи не кожне місто України. Особливо Ялта. Просто кричати хочеться: "Ну чому у цих задубовників настільки немає смаку, щоб про нього хоч би посперечатися??!!!".

Нам, смертним - кричати, а Соляник грає джаз...

Приємне відкриття

Сумуючи на чужині шукала рідні кримські краєвиди, та такі, щоб намалював їх який-небудь Антон Гудзикевич і натрапила на дуже!!! цікавий сайт молодих художників www.tvorchestvo.com.ua. Правда, там є і не дуже молоді художники, як, скажімо, Елеонора Щеглова. Але її колажі - по-молодечому енергетичні.

А я, певне, зовсім не тямлю в живописі, бо мені все подобається...

Ось, не могла не стягнути...

Сподіваюсь не порушую чиїхось прав і бажань. До речі, всього там не передивилась, буду повертатись. Приємно було знайти картини Міші Турпетка. Сподобала ось цю дівчинку, чи скоріше синій колір її світу. Думаю, саме він стане "фірмовим" для художника.

чемодан - вокзал - ... і куди???

('аналітична стаття') 

теза перша: не розсосеться! 

Якось складається дурна тенденція у державі ігнорувати сепаратистські настрої. І йдеться не про численні форуми (в які не хочеться влазити, бо потім важко відмитися від надемоційного бруду малокультурних націоналістів з різнокольоровими прапорами) і навіть не про окремі журналістські статті. Зі всією повагою до ЗМІ  ;).  Лише інформативною сферою в питанні, що часом  вимагає адміністративного, або навіть ще суворішого втручання, не обійтися. Страшно згадувати, як на всю країну показували севастопольських психів, що топчуть Прапор України. І що? Хтось був покараний? Зрештою, це так, деталі... Зараз про інше - про відсутність системи захисту національної гідності та її плекання (трохи романтичне слово, але не "прибивати" ж гідність?). Підкреслю, індивідуальні, непоодинокі, навіть масові прояви різного ґатунку цієї, так потрібної, гідності є. А от системи нема.

Яка державна інституція має займатися питаннями сепаратизму? РНБО? Ні. Зайняті чисткою Тимошенко. СБУ? Ні. Порпаються в білизні БЮТівських партійців та колишніх соратників Ющенка. Логічно було б літеру Б з цих абревіатур забрати, а з РНБО ще і Н. Благо, що суди або корумповані, або заблоковані, або те і те разом. Тож ніби нічого кардинального відбутись не може. Хоча подивимось після 12 грудня, коли відбудеться судове засідання у Сімферополі. Цікаво, як Гріценко буде захищати інтереси України. 

А тим часом невирішені питання національних меншин киплять собі в своїх містечкових казанах, куди з різних боків підсипають перцю "зовнішні вороги". Коли вже дочекатися офіційної реакції на заяви українських русинів та великорусскых? Неадекватні виклики в адресу сусідніх держав - це будь ласка. А на шавок у власному городі рук не вистачає. ("шавки" - це я так... без модної сьогодні кінології).

теза друга: лишаємось!

Недавно на одному з моїх любимих блогів http://polar-bird.livejournal.com/311194.html розмістили опитування щодо неспокійних околиць. Я ще подумала: "Чого про це піднімати?". Нічого, сьогоднішні новини привели мене до тями - якась там криза приспить пильність будь-кого, тільки не рідних сепаратистів. Так от в одному з коментів, хтось таки згадав про "мільйони вкраїнців на Півдні і Сході, які все-таки бажають щастя Україні".  

То куди нам, мільйончикам-бідолахам дітися? Не раз друзі з різних країв України, хитаючи головою, муркотіли: "Як же ж ви там, такі екзоти? Може б Вам переїхати" (цитата не дослівна). Вторять їм "корєнні" кримчани - "А не повернутися б.. вам на свою зАпАдную УкрАїну!" (цитата з жорсткою цензурою). Мені слухати це "повернутися" кожного разу смішно, бо народилась в Криму, у західній частині вперше була аж у 20 років, а мої предки так взагалі там ніколи ногою не ступали. Так що коріннями ще поборемось! Але це все сентименти. Головне - специфіка укр.менталітету: не розсосеться, то віддамо, а самі - по норам (в іншій версії - хатах, що по краях розтикані, щоб не заважали).   

А нас, кримських екзотів, чи то так сонечко пригріло, чи море заколисало, чи переконали українські генії, слідком за якими ми щодня ходимо, чи надихнули власні успіхи у справі українізації сплячих засмаглих українців, але ми виїжджати не збираємось. І маємо ордер на Батьківщину, з кривавими печатками історії - все як слід... 

Та й між іншим куди виїжджати? Де гарантія, що інші регіони України не розтащуть з різних боків більш енергійні сусіди, в яких час від часу слина тече на питання наших кордонів? Та і зрештою то наша внутрішня справа. Ми вже виробили певний імунітет і можемо досвідом ділитися (краще за гроші).

теза третя: шо дєлать?

 (втомилась, продовжу завтра)...

Пре-чудово

Довго хотіла оминати популярну тему критики небожителів.  Якось ніби є про що і без того...

Але ... 4 листопада Президент підписав указ про скорочення купи народу - антикризовий крок!!!. (докладніше: http://podrobnosti.ua/power/2008/11/04/564234.html і на сайті Президента). Серед цієї купи чомусь більший відсоток працівників Інституту стратегічних досліджень (дуже непотрібного при кризі!!!), Інституту проблем національної безпеки тощо. 

Причому відсоток цей значно більший в порівнянні зі скороченими чиновниками. 

Взагалі чудовий сигнал для місцевих керівників! 

Як завжди, інтелігенцію послали підстелити солому для бюрократії.

Візуалізуємось...

Переглядала свої улюблені блоги. Колись я їх читала, а тепер автори все більше переходять на фотографії, картинки etc. Я їх дуже розумію: часом важко-нема-коли знаходити слова, а часом словами не висловити те, що бачиш (уявляєш).  

А, може, сподіваємось, що нас з одного знаку, з одного мігу зрозуміють? 

Але ж ми і лінуватенькі!!!