вівторок, 17 лютого 2009 р.

Ялта-ТВ

Для чого існує місцеве телебачення? Новини несвіжі, програми аматорські, інтерв'ю підлабузницькі... Хіба для того, щоб побачити себе або близьких на блакитному екрані. Сьогодні показували нашого мера. Мене заколисало те, як він переконував, що Ялту криза не торкнеться. А чому б ні? Єдина людина, що не накручує емоції і спокійним тоном каже, що зі всім можна впоратися. 
Але на запитання, чи є розкол в "Регіонах", рідний Брайко теж запевняв, що нема. 
Шкода, але мої ілюзії, якими б вони не були, розвіялися.

понеділок, 16 лютого 2009 р.

Коховий діагноз

Сьогодні півдня провела в тубдиспансері. Дуже символічно, що біля ялтинського тубдиспансеру розміщений пам’ятник Чехову, а в кількох метрах – пам’ятник Лесі Українці. Та й сама будова диспансеру схожа на пам’ятник - Руйнації. Страшна картина! Дивлячись на стіни, стелю, що гниють та розвалюються, запитуєш себе, чи тут виявляють хворобу, чи розмножують її. Заснований 1923 року, здається, він з тих пір не підлягав ремонту. Поки чекала, встигла перечитати всі плакати. Гостріше відчуваєш життєві повороти, коли усвідомлюєш, що загальновідомі гасла стали реальними та близькими. Зокрема, те, що захворіти на туберкульоз може будь-хто незалежно від соціального стану людини. Додам, що незалежно і від її життєвих планів. Хворобі все одно. 
Сьогодні не пощастило моїй подрузі. В її очах - страх, і мені здається, що зараз вона не зовсім усвідомлює небезпеку, тож страх цей не біологічний, а соціальний. Моїй подрузі пощастило знайти справу свого життя, і лінія її успіху вимальовувалась непогано. А тепер 8 місяців перерви... А головне питання, на яке я поки що не знайшла відповіді в українському законодавстві, наскільки ми захищені, скільки триватиме лікарняний, що передбачає безкоштовна програма лікування тощо.

На більшості плакатів великим літерами оптимістичний надпис: "Туберкульоз виліковний!" Переваги нашого часу. На допомогу нашому суспільству приходять сучасні ліки. Соціальна реклама дезинфікує свідомість. Пам’ятаєте, ту, де говорилось, що навіть подих може бути небезпечним, не пояснювалось лише як не дихати. А ще сьогодні існує унікальна послуга – перевіритись на туберкульоз можна просто на вулиці, точніше в машині, ще точніше в пересувній лабораторії, де роблять комп’ютерний знімок. Але парадокс в тому, що ця машина у нас стоїть прямо перед тубдиспансером з 9 до 15-30, і вочевидь, не дуже пересувається.

24 березня День боротьби з туберкульозом. Для нашого кола він почався вже сьогодні. Але чи скоро почнуть лікувати нашу хвору систему охорони здоров’я?

неділя, 15 лютого 2009 р.

Повість без назви

Тільки що на ТВ натрапила на діалог Макарова з людиною, яка мені, некультурній, невідома. Вирвала з контексту роздуми про Чехова: нібито його ментальність настільки українська, що він автоматично є українцем, тим паче, що він помер в Ялті (???!!!), а Ялта "це Крим, а Крим тепер є Україною".
По-перше, Чехов помер у м. Баденвейлере (Німеччина), а не в Ялті. До речі, нещодавно в Ялті відкрили музей "Чехов та Україна". Незабаром після від'їзду офіційних делегації на рекламі перед музеєм поміняли надпис - "Невідомий Чехов", очевидно, щоб не палитись, звідки гроші...

По-друге, навіщо вічно намагатися відкусити шматочок з сусіднього столу, коли свої страви ще не розпробували. Хоча, можливо, я помиляюсь і в мені говорять великорускіє штампи...
Але щодо своєї культури, то я певна.
На днях один юнак приніс мені на розсуд пробний сценарій вистави за "Повістю без назви" Підмогильного. Тексту передували Інтернет компіляції на тему Народився/помер. Компіляції починалися тезою, що Підмогильний міг би бути українським Флобером...
Моя цілком цілком миролюбна душа наповнилась агресією. Зокрема від "міг би", бо Підмогильний СТАВ український ПІДМОГИЛЬНИМ!!! І це велика вдача нашої літератури. Не пощастило її лише з читачем.
А щодо сценарію... поки що це чернетка. Юнак зробив виклик прозовому тексту, і недивно, що той пручається. Бажаю їм обом успіху!

субота, 7 лютого 2009 р.

Ялта - місто щастя!

Пік мертвого сезону. Погода як у Лондоні. Правда, в місті повно людей і зовсім не помітно ні депресії, ні кризи. Ні, про кризу у нас говорять, але якось між іншим. Звідусіль чується українська - заробітчани відреклися від закордоння. Ялтинці гуляють тихими вуличками. Лебеді колишуться у спокійному морі... Зграї бабусь линуть до приймальні Партії Регіонів. 
За іронією долі вона - приймальня - сусідить з моїм будником, тож я скоро перетворюсь на дороговказ для милих пенсіонерів, бо вони на будь-якій відстані розпізнають, що я знаю, де в нашому місті нечисть. І я їм допомагаю, і навіть тихо радію, бо бабусі йдуть до регіоналів, а не до партії Союз, чиї пастори не так давно стовбичили в центрі міста та роздавали українофобські листівки.

Про щось інше хотілося писати, про щастя, а муза завела ні в тин, ні в ворота.
пора спати...