неділю, 18 жовтня 2009 р.

Широка страна...

Дивовижно, як за кілька годин можна все змінити!
Клімат: вчора була купалась в морі, а сьогодні розкладаю зимові речі; оточення: вчора влаштовували масові прощання зі слов'янкою, а тепер - самітницька келія... І основне - швидкість інтернету!!! За ті самі гроші, що і в Ялті, у Луцьку можна встигнути набагато більше, наприклад, поки завантажується сторінка, попити чаю, поговорити по телефону, зв'язати шкарпетки, бо, холєра, холодно!!! Але є і плюси. Відсутність або пунктирна присутність зв'язку примусить нарешті плідно працювати і частіше звертатись до паперових книжок. Останнє щасливе повернення - Борхес. А його Фрагменти на папері виглядають ще мудрішими.
Трохи позичу:
47. Щасливий незаздрісний бідняк, щасливий незарозумілий багач.
48. Щасливі сильні духом, що без страху вибирають шлях, без страху приймають славу.
49. Щасливі ті, хто запам'ятали слова Вергілія і Христа, чиє світло осяює їх дні.
50. Щасливі ті, хто люблять, і ті, кого люблять, а також ті, які можуть обійтися без любові.
51. Щасливі ті, хто щасливі.

середу, 14 жовтня 2009 р.

Жадан, мандрівки і всяке

Дозволю собі слабкість і не писатиму про Лесину осінь. Може колись... Зрештою, та обіцянка (самій собі) мене і гальмує. А життя гонить вперед.
За цей час багато чого відбулось.
Наприклад, Сінані-Фест. Втрапила лише на презентацію збірки "Кордон" (Жадан-Поляков-Сід). Жадана вживу чула вперше, він вразив і, як на мене, взув кримсько-московських колег, хоча, звичайно, це було не змагання. А все ж, у двобої між енциклопедичністю та життям перемогло життя.

На фото дві знаменитості (зліва світового та справа міського значення). Хто знає, зрозуміє, як це смішно. Навіть не уявляю про що говорять ці зірки.
Вже наступного дня фестиваль слова змінив парад кольорових картинок. Мала потрясаючу поїздку. Спочатку в Балаклаву. Таки побачила будинок-де-жила-Леся-Українка.

Дуже здалеку. Все затягнуто огорожею і триває будівництво. Думаю, що коли Леся Українка сиділа на тому балконі, їла виноград та писала, вид перед її очима був симпатичніший. Чомусь не вразила мене Балаклава.

Природа навколо - шикарна, бухта казкова, але саме селище я не зрозуміла, воно схоже на несформованого, неоковирного підлітка. Але ж зовсім і не підліток. Багато в чому може дати фору. Наприклад, розказують, що саме в Балаклаві були побудували першу залізницю на території сучасної України. То диво прогресу, привезене англійцями під час Кримської війни, протрималось недовго, але було. Цю та багато інших історій нам переказав Микола Владзімірський, що став на час подорожі нашим безцінним екскурсоводом.
Далі - Херсонес з живою історією, з теплим морем, Георгіївський монастир з п'янкою тишею, трохи буркотливими монахами та смішними повчальними надписами.

Вертаючись додому, відчувала абсолютну відірваність від реальності. Наш водій вирішив доконати. Повіз через Байдари повз Фороську церкву. Її темний силует, осінній серпантин, хмара в якій ми їхали - все то сюр, що просто відмовлявся вкладатись у голові. Після того відчуваю, що дуже багата, але перерахувати скарби не наважуюсь.
Здається прогрілася на всю зиму. А все одно страшно і шкода виїжджати у холодні краї.
Наостанок додам фото, яке, на відміну від попередніх, зробила саменька.
Правда ж, гарне жовтневе море?