не-свята

Так знаково рясніють свята: день журналіста з його гаслами "стоп цензурі" та "свобода слова" та день російської культури, що гримить у багатьох містах України. Що разом виходить? - день російського слова. Хоча чому день? Щодень!
Навіть не знаю, яка з великих дат викликає в мені більший спротив.
Журналістів я не люблю. коли спокійна, то розумію, що в кожній професії є непрофесіонали та пройдисвіти. Але тільки розгориться який скандальчик або просто подивлюся/почитаю новини - приливів агресії не оминути. здебільшого доводиться спостерігати посередностей з диктофоном або камерою. І багато-багато імітації вільнодумства, за яким - некомпетентність та славолюбство. А інтелектуальна жовтизна така заразна серед блогерів, зокрема. Але я допускаю, що в мені просто говорить дитяча образа за те, що справжні авторитети на дорозі не валяються і мудрагеликів теж масово не випускають, море ж інформації доводиться фільтрувати самій, не покладаючись на інформаційних "експертів".

Щодо великоруського свята - теж не райдужно... кажуть, уряд виділив 10 000 на закупівлю російської класики для українських бібліотек. НАРЕШТІ! Хоч людську літературу почитаємо! Звучить як сарказм? У м'якшій формі подібну думку висловлюють деякі блогери-при-тямі. І подається це як ознака культурності, мовляв, не слід відмовлятись від прекрасного заради політичного.
Брєд! Складені лапки!
Не можна називати чорне білим лише задля самозаспокоєння та імітації висококультурності внутрішньої.
Я проти войовничості - воювати з культурами собі дорожче, але платити з власної кишені за популяризацію чужих геніїв - це стратегічний лохотрон!
Отаке чергове - "зі святом".

святкове...

Вітаю з Днем Матері! 

Я не дуже "легка" донька - так рідко бачу батьків, що вони вже погрожують не впізнавати мене на вулиці. Як компенсація, дозволю собі впасти в святковий сентимент. 

У мене чудова мама! Я вдячна їй за титанічну працю, яку вона поклала, щоб поставити нас з братом на ноги. За те, що маючи крутий характер, вона тим не менш дала мені повну свободу бути тою, ким я є. За абсолютне непохитне відчуття тилу. Я пишаюсь нею, бо ця жінка є прикладом того, як треба добиватись своєї мрії. 

З її останніх перемог: ще недавно, вона по телефону питала, як включати комп'ютер, і шукала на письмовому столі "робочий", а тепер масово відкриває своїм подругам акаунти на гмейлі. Чудо впертості, яку я успадкувала!

P.S. Та, я повернулась в Ялту і пам'ятаю про намір "дорогу перетворити на літери" (не без допомоги телефонно-письмового нагадування моїх любих читачів :) Але мушу визнати цейтнот диктує свої правила. Сподіваюсь-вірю-мрію якось реабілітуватись. 

День Незалежності

Вітаю з Днем Незалежності!!!

Сьогодні з ранку було відчуття ніби перед Новим роком. Планували подарувати собі поїздку до Балаклави - хотіли подивитись, що ж зробили з будинком, де жила Леся Українка. Але прийшлось відкласти. Та все ж виїхали до Сімеїзу. Мета - будинок, де зупинявся Коцюбинський. І знову благородна ідея накрилась. Не знайшли. Але і у невдах є радість.

Я люблю український прапор. Це не я сказала, це мої близькі констатують якійсь мій надприродній сентимент. Ось ніби спеціально для мене весь Сімеїз прикрашений синьо-жовтим. На деяких кафе навіть по два прапори. А п'яненькі хлопці вітають всіх зустрічних зі святом.

Як контраст - ялтинські формальні "клумби". Але сама дата у всіх на устах, бо день незалежності - це для курорту є фіналом сезону, відмашкою для зниження цін, сигналом, що відпочинок вже близько. Так чи інакше, але українські реалії, хоч і зі скрипом, входять і закріплюються у південній свідомості.

Ще раз зі святом!

До свята

Цей пам'ятник відкрито 2007 року. Його естетичну цінність вже втомились обговорювати. Думаю, що, не прочитавши надпису, не кожен з гостей та і ялтинців вгадає, хто цей непевного віку чоловік, що викидає книгу. Але все ж формальності виконано. Тепер на державні свята чиновникам є куди покласти гербери. Завтра ось теж, певне, мусять щось покласти. Попередньо оголошення жодного не було, тож значить, все відбуватиметься стандартно: кілька учнів з української школи (добре, що вона неподалік) + кілька бабусь з міськвиконкому = галочка у звітах. Або (краще чи гірше?) нічого не буде. Особисто мені не потрібно іти до пам'ятнику, щоб шляхом патріотичного онанізму викликати відповідний пафосний настрій. Але з другого боку, особисто мені потрібно іти, бо не хочеться, щоб було самотньо ні пам'ятнику, ні іншим чудікам, та й щоб весняні квіти маякували ялтинцям, що вони живуть у кольоровому місті. 

Черговий раз дзвенить у голові питання: коли вже не треба бути такими контроверсійними? 

Сумно-радісне

Вчора згадували Героїв Крут. Перед тим довго міркувала, що ж це за подія. Досить суперечлива історія: антидержавницько-державницька. Дякуючи публікаціям Полярного птаха, мала натхнення, але зіткнулась з невеличкою проблемою: як пояснити шестикласникам, що там було та до чого? Здається, ми справились, але навряд захочу таке повторювати.

А ще ми вчора нарешті зібрались на таку собі "домашню" акцію - прибирання на кладовищі (це до Черновецького не має відношення =)). Просто останнього разу, як показували наш меморіал гостям, то натрапили на непривабливий надпис "Катя ЛОХ", котрий красувавсь на пам'ятнику на могилі Руданського і вперто не хотів стиратися.

До нашого сорому пройшло багатенько часу, коли повернулися туди з благими намірами. Дякувати невідомій героїні Каті за поштовх!

До речі, я дуже люблю це кладовище за надзвичайну атмосферу. Воно знаходиться на Полікурівському пагорбі, з якого видно море, а над могилами ростуть кипариси - дерева журби. І хоча кладовище мале, та на ньому поховано багато цікавих людей, в тому числі дотичних до укр.культ.

Ось тільки надзвичайну атмосферу можна відчути за однієї умови - не озиратися, не ходити задалеко і не придивлятися. НАВКОЛО ІДЕ БУДІВНИЦТВО! І якби забудовники не запевняли, що не порушували меж поховань, це не можливо.

Тим паче, що не всіх ховали на офіційній території.

Так за межами кладовища, ймовірно, похований Амвросій Метлинський, який покінчив був життя самогубством і за це покараний, як тепер з'ясувалось, наджорстоко, бо на його (і не тільки його) могилі будується готель або що.

Смакові та моральності таких замовників (хто вони?) ялтинці втомились дивуватись. Цікаво, як буде називатись новобудова? "Дім з привидами"? "Готель на кістках"? "У мерця"?

А з іншого боку скуповується Массандрівський парк. Так що скоро моря, можливо, не буде видно. Тож як будете в Ялті, завітайте, поки не пізно, у її прекрасний куточок. До речі, за пам'ятником Руданському ми лишили совок і віник, не полінуйтесь їх застосувати за призначенням ;)

Дякую мандрованому дяку за фото.

З Новим Роком!

Вітаю моїх читачів-прихильників з Новим Роком та Різдвом Христовим!

Дякую Вам, що стали для мене стимулом показуватись у мереженому світі та не були занадто критичні.

Бажаю Вам...