четвер, 29 січня 2009 р.

Сумно-радісне

Вчора згадували Героїв Крут. Перед тим довго міркувала, що ж це за подія. Досить суперечлива історія: антидержавницько-державницька. Дякуючи публікаціям Полярного птаха, мала натхнення, але зіткнулась з невеличкою проблемою: як пояснити шестикласникам, що там було та до чого? Здається, ми справились, але навряд захочу таке повторювати.
А ще ми вчора нарешті зібрались на таку собі "домашню" акцію - прибирання на кладовищі (це до Черновецького не має відношення =)). Просто останнього разу, як показували наш меморіал гостям, то натрапили на непривабливий надпис "Катя ЛОХ", котрий красувавсь на пам'ятнику на могилі Руданського і вперто не хотів стиратися.

До нашого сорому пройшло багатенько часу, коли повернулися туди з благими намірами. Дякувати невідомій героїні Каті за поштовх!
До речі, я дуже люблю це кладовище за надзвичайну атмосферу. Воно знаходиться на Полікурівському пагорбі, з якого видно море, а над могилами ростуть кипариси - дерева журби. І хоча кладовище мале, та на ньому поховано багато цікавих людей, в тому числі дотичних до укр.культ.

Ось тільки надзвичайну атмосферу можна відчути за однієї умови - не озиратися, не ходити задалеко і не придивлятися. НАВКОЛО ІДЕ БУДІВНИЦТВО! І якби забудовники не запевняли, що не порушували меж поховань, це не можливо.
Тим паче, що не всіх ховали на офіційній території.
Так за межами кладовища, ймовірно, похований Амвросій Метлинський, який покінчив був життя самогубством і за це покараний, як тепер з'ясувалось, наджорстоко, бо на його (і не тільки його) могилі будується готель або що.
Смакові та моральності таких замовників (хто вони?) ялтинці втомились дивуватись. Цікаво, як буде називатись новобудова? "Дім з привидами"? "Готель на кістках"? "У мерця"?
А з іншого боку скуповується Массандрівський парк. Так що скоро моря, можливо, не буде видно. Тож як будете в Ялті, завітайте, поки не пізно, у її прекрасний куточок. До речі, за пам'ятником Руданському ми лишили совок і віник, не полінуйтесь їх застосувати за призначенням ;)
Дякую мандрованому дяку за фото.

суботу, 17 січня 2009 р.

Ялтинська кутя

Я - дитина асфальту, залитому на місті найдавнішого полісу світу. Причому цей асфальт не міняли ще з радянських часів, тож недивно, що крізь щілини віє культурним сирітством.
У моїй родині не знали традицій, і я продовжую їх пізнавати навпомацки.
Нещодавно вперше сама (майже) приготувала кутю. Раніше мене допускали лише розтирати мак, а тепер я склала іспит перед прискіпливою комісією! Не вдаватимуся до спогадів, лише хочу поділитися кількома рефлексіями.
Наприклад, що Ялта - найбільш українське місто в Криму. Буду рада, якщо хтось кине виклик.
А ще я думала про традицію. Останнім часом говорять про те, що вона зникає з села і переходить у місто. Все б нічого, але місто хворіє на модні тенденції і часто міняє капелюшки. Що буде, якщо село втратить, а місто не втримає? Приклад популярності інокультурних свят на кшталт дня Св. Валентина показує, що надзвичайно важливим є комерційний компонент. Хто ж нарешті захоче заробити на UA-культурі?

четвер, 1 січня 2009 р.

З Новим Роком!

Вітаю моїх читачів-прихильників з Новим Роком та Різдвом Христовим!
Дякую Вам, що стали для мене стимулом показуватись у мереженому світі та не були занадто критичні.
Бажаю Вам...