День Державного Прапора

При бажанні можна написати добірку матеріалів про українську сучасну Ялту. Навряд це б вийшло в мене особливо гостро та переконливо. Тож я тихенько, навшпиньках прошепочу, що я ПРОТИ!!!

Наївно було б сподіватись, що сьогодні пройдуть гідні акції на честь державного прапору (хоча кількість гостей з "западної" могла б і простимулювати господарів!!!). Але таке демонстративне ігнорування і держави, і її символів було неабияким ляпасом. Не певна, що навіть той мінімум, що вимагається від державних установ виконано. Не видно рідного майоріння на вулицях та Набережній. Вражаючу дружність проявили власники яхт, які зняли, як по команді, жовто-блакитні прапорці, що по-закону мають маркувати нашу курортну "армію" грошо-вимагателей-за-сумнівні-розваги. Дрібнота!

Зате Україна перевершила саму себе на Олімпійських іграх!!! Віват!!!

Паспорт непевної держави

Я не дуже відповідальна щодо різної документації, і вклеювання нового фото у паспорт з різних причин в мене розтягнулось на цілий рік. Коли ж я нарешті принесла напередодні куплені державні бланки з золотеньким тризубом у правому куті, заповненні, природньо, українською, то мене спочатку зустріла здивована касир, а потім головна володарка паспортних справ (на жаль, не знаю точно регалії) зі словами: "Ви што чітать нє умєєтє? Напісано же - бланкі заполнять па-рускі!". Досі в голові не вкладається, як таке можливо? І про яку насильницьку українізацію Криму може іти мова?! Коли український держслужбовець, який отримує зарплату у національній валюті та має дотримуватись вітчизняних законів, дозволяє собі такі зауваження? Я не схильна до слинявого критицизму держави, але в той день була дуже на неї зла, за те, що мені приходиться її захищати, а не вона захищає мене. Потім я, звичайно, відійшла, але гіркий спогад лишився. І багато питань. Як сьогодні, враховуючи всі гарячі події на Кавказі, слід поводити себе державі та окремим українцям у Криму, щоб не повністю розчинитись в "руському"?

Літо вражень

Влітку загострюється втома від зайвих емоції. Хочеться не просто спокою, а абсолютної нерухомості. Але ті з події, що прориваються крізь режим економії енергії особливо цінні. За останні дні в мене таких дві. Перше - це виставка художника Антона Гудзикевича у Виставковій залі. Зайве казати, що я не тямлю в живописі (і про автора нічого не знаю крім того, що встигла прочитати в експлікації до виставки - і те вже забула: ніби дуже молодий, навчався в Криму, стажувався в Петербургу, виставляється у світі...). Проте в мене є інтуїція, частіше за все цього достатньо. Ці картини дали мені те, що я шукаю від мистецтва - переконливе відтворення Іншого. Іншого світу, іншої людини etc. Три речі особливо вразили: працездатність, широта, щирість. А ще тепло, я так люблю теплі картини! І відчуття натхненності, коли про них згадуєш.

Друге - концерт "Чарівного співу". В них ювілей. Вони вражають, бо в провінційному містечку роблять те, що мало хто робить в світі. Якось слухала їх разом з київськими гостями: "Нічого особливого. Ми таке часто у Києві бачимо" ??? Відповідь снобізму - де ці тисячі виконавців, що так само майстерно виконують фольк і середньовічні канти. І чи дійсно часто можна почути дует бандури з органом.

Власне, я як завжди заЧарувалась і навіть привітати гарно не вдала. Єдине слово що крутилось в голові - "СТИЛЬНО"!