Озираючись...

Навіть у маленькому місті можна знайти незнайомий район, вуличку, дім. В Ялті цей факт набуває особливого колориту: тиждень не побував у центрі - ризикуєш не впізнати його. Часом Ялта справляє враження пристаркуватої поп-зірки, якій без упину роблять примусові пластичні операції. Причому хворі на метражну ненажерливість і багаті, і бідні, і то всі з такою фантазією!!! Коли у Києві громада збурюється через будівництво у парку, то в нас вже годі і шукати ті парки. Будинки ХІХ століття дбайливо огорнені багатошаровими пластиковими конструкціями-гібридами: балконо-кімнато-квартирами. Легко пояснити таку жадобу: всім хочеться куточок або кутище під сонцем (і мені хочеться!).

Так, тема не нова. Очевидно, руйнація триватиме ще довго, допоки не вщухне інтерес до міста. Проте є один контр-факт: скільки б не знущались над ликом Ялти доморощені архітектори, вона - прекрасна. І особливо двічі на рік - в грудні та на початку весни, коли не для інших, а для себе... От і тепер - тільки трохи потеплішало, Ялта вибухнула духмяно-кольоровим цвітом. 

На щастя/нещастя п'янка її харизма навряд чи скоро розвіється, тож пере-будівництво триватиме.

На цій критично-ліричній ноті я їду. Без мене готуватимуться до сезону, без мене загорятимуть на мітингах "регіонів", без мене густо накладатимуть косметику на її зморшки...

До побачення! Сподіваюсь, коли повернуся, впізнаю хоч би свою вулицю.