SOS: ностальгія

Пізнала це відчуття вповні за якихось три тижні. Тепер знаю багато відтінків слова "тоскно". Пройшла від "о! нарешті самотність, труд, мовчання" до "Боже! коли вже назад!" Класики оспівували "дим отєчєства", а в мене в серці все ж таки квітуча Ялта - ностальгія подвоюється. Особливо за морем. Місто без моря, як дім без вікна.

Колись під час перебування в Криму Михайло Коцюбинський теж ностальгував та сумував за нареченою і писав їй сентиментальні листи, підраховуючи дні "ери без Віри". Моя ретельно підрахована ера без Ялти вже майже закінчена. Листів я не писала, до рефлексій в неті не вдавалась.

Не здуріти допомогли телефон та кіно. Про останнє - трохи докладніше. Не можу сказати, що подивилась щось незвичайне ("прокатують" переважно маскульт). У виборі керувалась відлунням призабутих реклам - як виявилось, не найнадійніший метод.

Перше, що подивилась - "Сім душ" ("Seven pounds"). Це найгірше кіно за останній рік, а може і життя. Ніби хотіли зробити драму, а вийшов фарс про чоловіка, що через відчуття провини весь фільм роздає свої органи малознайомим людям. Happy end полягав в тому, що носії цих органів зустрілись після смерті героя (добре, що не всі роздав, і не всі зустрілись). І все це безмежжя внутрішній мук на обличчі героя та невмотивованих його вчинків супроводжувалось навалою без смаку підібраної музики. Такі провали завжди відбуваються, коли американське кіно намагається імітувати європейське. Чому їм не бути самими собою (раціоналістичними, цинічними та мінімалістичними в плані естетики) як в "Американській історії Х", або "Нації фастфуду", або "Після прочитання спалити"...?

Тоді взяла "Ночі в Роданте" ("Nights in Rodanthe") - набагато краще як актори, так і сюжет. Але занадто вже солодкава картинка: карамельні краєвиди, чистенькі інтер'єри, причесані герої тощо. Але загалом я дуже люблю історії про те, як оманливе щастя: ніби майорить у майбутньому, а насправді вже залишилось у минулому, і ніколи тої миті не відтворити.

Виявилося великою проблемою взяти в прокаті такий диск, щоб включався переклад українською, або оригінал - англійською. Окрім всіляких природних потреб слухати рідною (скільки моїх прав порушено - не переказати!), дуже дістав російський дубляж, що занадто вимальовує другорядні звуки (кроки, шепіт, політ метелика...), яких часто навіть нема в самому фільмі.

Найбільше пощастило (дякувати дівчинці з прокату) зі "Спогадами дурня" ("Flashback of a Fool"). По-перше, якісно оформлено, з працюючим мовним меню, з пристойним українським перекладом (а не дубляжем!). Десь на 15 хв. я зрозуміла, що відчуваю задоволення від сценарію - навіть не від гри чи сюжету, а саме від того, як написано сценарій - відпрацьований текст та ситуації. І картинка чудова - з підтекстами, грою світлотіней та гарними негарними обличчями. А ще медом по моїх провінційних вухах потекли слова головного героя: "Молодим я думав, що сміливість - це іти за мрією, долаючи перешкоди, а виявилось, що сміливість - це залишатись на місті, незважаючи ні на що".

З цим мотто завершую збирати речі і готуюсь до довгої дороги, щоб лишитись у Ялті...