просто так

Так дивно, чим би ти не займався - все може стати рутиною. Це я не жаліюсь - констатую. Це нормально, не можливо постійно перебувати "на пафосі". Кожна навіть найбільш творча робота має технічно-підготовчий етап, що виснажує до оскаженіння. Але, на щастя, все компенсується, і в загоні трапляються чудернацькі речі. На днях бігала в милі серед хаосу голосів та галасу. І раптом один: "Добрий день, я хочу подарувати Вам картину". А далі - як в мультику: "А за що?" - "Просто так"... І - "це найдорожче, що я маю...". Чудік-художник зник, картина лишилась. Гарна картина, як "Ванільне небо", тільки над морем. І тепер ця картина, що потрапила до мене, як бездомне кошеня, спрагле за домівкою, нагадує мрію, ні-про-що, хіба про чудесне, котре мусить чекати на кожному кроці.