вітаю!

Маю чудовий настрій сьогодні. Святковий. Згадую Майдан. Але на цьому блозі нічого не писатиму (може через 5 років...). Кому цікаво зазирнути у мої рефлексії навколо того часу, прошу на наш театральний блог.

петарди до Ялти не долітають

Ці три тижні Ялта (бюджетна) трохи розгублена від вимушеного неробства і очікування понаднормового відпрацювання, адже літо чекати не буде. Та життя, як всі могли помітити, не зупинилось. Чергові історичні події відбуваються знову в Південній столиці України. Про гучні заяви, недоречні жарти прем'єрів, навколосамітівські президентські інтрижки говорять всі, перекручуючи кожен на свій лад. Всі, крім місцевих змі - ті спокійно анонсують "буденні" збори vip-гостей і повертаються до своїх злободенних тем. Як мені здається, і решта ялтинців доволі спокійні. Може, це і правильно. Поки політичні двієчники граються з петардами, відмінники ледь не втративши терпець, іронічно посміхаються, а інформаційні-агрегати накручують з цього всього "сенсації", мусимо просто працювати, готуючи Ялту до наступних гостей. Думаю, не треба нагадувати, що українці - дуже гостинні, і добре, що, приїжджаючи до нас росіяни, грузини... відчувають себе затишно. Тільки може, не запрошувати до себе тещу, поки свекруха не виїхала?

***

Поки триває моє "ув'язнення" та загострюється ностальгія, одна з розваг - "передачки" з Ялти, з  садку нікітського. Трохи поділюся:

Тут, на Волині, прекрасні барви, але часом забувають небо намалювати :).  А в нас аж два!

Дякую, malahiy, за фото )

?

Я люблю Ялту. Але час від часу відчуваю ізоляцію (я більше ніколи цього не напишу, і хай простить мою теперішню слабкість моє хоч і небезмежне, але вже багатоярусне коло). Як казала одна вчителька сімферопольської української школи, в Криму не треба казати, що ти - українець, щоб почути щось погане про свою країну, варто лише вийти на вулицю, включити місцеве радіо чи телебачення. Я вийшла на вулицю і пішла далі - на Захід, в надії не чути ні прокльонів, ні майстер-класів з патріотизму. Від останнього Бог зберіг, а з першим не так пощастило. Усюди - всевладдя цинізму та скиглення, нарікання на владукризугрипрадикуліт...

Колись мені мудрі казали, що людина має антенки, що ними відшукує собі подібних. Певне, мої антенки вийшли з ладу.

Порадьте, де шукати гідності?