просто так

Так дивно, чим би ти не займався - все може стати рутиною. Це я не жаліюсь - констатую. Це нормально, не можливо постійно перебувати "на пафосі". Кожна навіть найбільш творча робота має технічно-підготовчий етап, що виснажує до оскаженіння. Але, на щастя, все компенсується, і в загоні трапляються чудернацькі речі. На днях бігала в милі серед хаосу голосів та галасу. І раптом один: "Добрий день, я хочу подарувати Вам картину". А далі - як в мультику: "А за що?" - "Просто так"... І - "це найдорожче, що я маю...". Чудік-художник зник, картина лишилась. Гарна картина, як "Ванільне небо", тільки над морем. І тепер ця картина, що потрапила до мене, як бездомне кошеня, спрагле за домівкою, нагадує мрію, ні-про-що, хіба про чудесне, котре мусить чекати на кожному кроці.

плани

Вересень в Ялті - час, коли спадає літня спека, але все ще тепло, коли, багато роботи, але ще більше розваг. Ера фестивалів та свят. З найближчих планів - "Театр. Чехов. Ялта". Зі всіх ми вибрали. "Будьте як дома" ("Сузір'я", Київ), "Спектакль після спектаклю" (Литва), "В гостях у Дон Жуана" (Factory, Німеччина), Мексиканський балет, "12 новел про любов - анатомія стосунків" (Московський Новий драматичний театр), "Він, Вона і тому подібне" (P.S, Харків).

Головне тепер "не переїсти", щоб лишився апетит на власну постановку. І хоч трохи грошей.

білет на балет

Ось так мені сподобався VII Міжнародний фестиваль опери та балету "Ялтинські сезони"! Навіть писати не хочеться про пихату деградацію. А от глядачів було повно.

***

У кінці вересня буде "Лесина осінь", сподіваюсь, як і раніше, з висококласною програмою, але, очевидно, з напівпорожніми залами - лохи на хохлів не ходють.

День Незалежності

Вітаю з Днем Незалежності!!!

Сьогодні з ранку було відчуття ніби перед Новим роком. Планували подарувати собі поїздку до Балаклави - хотіли подивитись, що ж зробили з будинком, де жила Леся Українка. Але прийшлось відкласти. Та все ж виїхали до Сімеїзу. Мета - будинок, де зупинявся Коцюбинський. І знову благородна ідея накрилась. Не знайшли. Але і у невдах є радість.

Я люблю український прапор. Це не я сказала, це мої близькі констатують якійсь мій надприродній сентимент. Ось ніби спеціально для мене весь Сімеїз прикрашений синьо-жовтим. На деяких кафе навіть по два прапори. А п'яненькі хлопці вітають всіх зустрічних зі святом.

Як контраст - ялтинські формальні "клумби". Але сама дата у всіх на устах, бо день незалежності - це для курорту є фіналом сезону, відмашкою для зниження цін, сигналом, що відпочинок вже близько. Так чи інакше, але українські реалії, хоч і зі скрипом, входять і закріплюються у південній свідомості.

Ще раз зі святом!

Коктебель

Отже продовження...

Вперше за багато років побувала у Коктебелі. Метою був музей Волошина. Спочатку, як порядний блогер, відвідала сайт музею, від чого отримала мало користі - ні адреси, і маршруту, ні розкладу, ні цін не вказано. Безкінечні тексти без фото, але з посиланнями на рекламу.

Проте сам музей справив гарне враження. Чотири невеликі зали на першому поверсі та меморіальна кімната на другому, приємний, хоч трохи екзальтований екскурсовод, чудова атмосфера. Шкода, що мало картин самого Волошина і вони затиснуті. Але зрештою, це не музей художника чи поета, а скоріше його штибу життя.

Все ж, напевне, це була погана ідея - іти в кримський музей влітку. Людей в імпровізованих групах назбирується багато, екскурсія галопом і та перебивалася традиційними питаннями милих екскурсантів "А звідки в нього на це гроші?".

Волошин, звичайно, магнетичний зі своєю несхожістю, з міфами навколо його імені та будинку. Його пейзажі - це мій дім. Це ті кольори та рельєфи серед яких я росла, пропадаючи днями у полях, саме такі - сині, рожеві, фіолетові, жовто-бакитні... Тиха магія - те, як природа на його полотнах перетворюється на культуру.

Є і зворотній бік популярності. Романтичне селище сьогодні перетворилось на жертву навали дрібних торгівців. На маленькій набережній Коктебелю є все, і настільки всього багато, що хочеться пройтися бульдозером та розчавити той китайський непотріб.

Все ж деякі намагаються підтримувати богемний імідж Коктебелю. Зокрема, ми знайшли Літературне кафе, що ніби дуже популярне серед російських письменників. Відсоток знайомих імен в списку показав, наскільки я не в братському дискурсі.

А вид з тераси кафе розкішний! І хоча тут все крутися навколо Волошина та джазу, ці ланшафти - первинні, і тільки вони гідні неміфологізованого поклоніння.

Феодосія

З цього будинку для мене все почалось.

Чи десь ще можна народитись за кілька метрів від моря?

На цьому сентименти закінчуються.

Кілька днів у рідному місті трохи розчарували. Довгі роки тут велась робота над створенням затишного курорту. І багато вдалося. Майже нема проблем з транспортом. Більш охайні і, у порівнянні з Ялтою, просторі пляжі. Але... Історія, Айвазовський, Грін, прилизаний кіч оновлених вулиць - все це відступає на другий план. На першому - постійний сморід, що переслідує і в дворах, і на набережній, а особливо біля старовинної фортеці.

Там по незручних стежках без всякої страховки бідні курортники "насолоджуються" екскурсіями, а молоденьким екскурсоводам повсякчас доводиться вибачатись, мовляв, тут брудненько, але старовинно.

Добре, що фото не передає запахів.

Дуже потішила винахідливість феодосійських хлопців, що намагаються заробити на всьому. Під час виборів, вони активно агітують, очевидно, за всіх разом, а після утилізують предмети агітації у відсно мирних цілях. Так, палатка Самооборони перетворилась у тир "Оборона".

Далі трохи буде...

такий собі анонс

Пауза затягнулась... І чим далі, тим важче починати, або почате продовжувати. Після кількох невдалих спроб мушу вийти з положення просто - минулі півтора місяця лишу білою плямою, без звітів та рефлексій.

Хоча була б відповідальнішою написала б про численні знайомства, презентації різних дивних видань, візити деяких мерів та знаменитих дружин. Зрештою, те, що важливе, аукнеться в яких-небудь майже-аналітичних постах.

Живемо теперішнім. А тепер живу у Феодосії (тимчасово). І тепер працюємо над новою виставою. І тепер насолоджуюсь новим інтернет зв'язком. Відтак, сподіваюсь, візьмусь за регулярні дописи.

тв-медитації

Цілий день в голові крутиться одна провакативна думка. Але перш ніж її озвучити (візуалізувати?) - предісторія. Втрапила на соціальну рекламу на першому-національному про нашу чудо-країну. Одна за одною змінюються фото прекрасних міст, а я намагаюсь вгадати, яке ж з кримських покажуть, і дочекалась - ніяке! Одеса, Київ, Львів.... Чим керувались автори? Невже не знайшлось гідного реклами ракурсу? А потім згадуються численні сюжети в новинах: "Не їдьте в Крим - краще в села, там дешевше..."

Так от думка: "Україна не варта Криму", або її лагідніша редакція - "Україна не тягне його утримувати". Неважко закотити очі від тутешньої мовно-політичної атмосфери або від ніби-то невиправданого співвідношення ціна/якість. Важче роздивитьсь, що Крим давно вже інтегрувався в український кровообіг, хай у дивний спосіб, але все ж він живе тими ж проблемами, питаннями, протестами та святами, що й материк. А відштовхувати власну перлину - ознака слабкості та недбалості.

Висновок - треба менше дивиться телевізор!!!

маскульт на коньках

У світі глобальне потепління, а в Ялту завозять мороз. Відпочивати так з шиком!!! 28 червня (якщо нічого не зміниться) в нас відкриють каток. "Геніальна" ідея Анастасії Заворотнюк, Петра Чернишова та Романа Єлістратова. Шатерчик в 720 кв.м. розміщено прямо на Набережній, яка зовсім недавно набула пристойного вигляду після тривалого ремонту. Цікаво, що наш мер, який так пишався нею, тепер каже, що якихось 80 дірок в гранітній плитці естетиці не завадять, в крайньому випадку - перекладуть уражену площу (ласкаво просимо до міста, якого не торкнулась рука пані кризи).

Вражає марнотратство в місті, яке і без спецефектів захоплює з першого погляду. Ще один приклад - багаторічний фестиваль феєрверків - свято зірваних сигналізацій, задушливого натовпу на Набережній та громихання, як на війні. Такі асоціації в мене виникли минулого року. Весь світ гудів щодо війни у Грузії та ймовірність подібного сценарію в Криму, а в Ялті звучав його саундтрек та пулялись мільйони в небо. Було моторошно.

Розваги та відпочинок - це прекрасно. А після відпочинку треба злегка втомлюватись фізично та емоційно, а не тупіти. На жаль, обрана і зроблена елітою Ялта тепер потопає у маскультурі.

SOS!!!

Ялта-Львів

Вчора до Криму повернулись вчителі української мови та літератури. Їздили вони з візитом у відповідь до Львову задля обміну досвідом. Їхали без ентузіазму - за розпорядженням міністерства. Але ще менше бажання було в них повертатись. Славетна гостинність та насичена програма зробили своє.

Окрім відвідин знакових культурних місць та закладів, побували у кількох школах, де відчули себе, як вдома, у звичній обстановці. Правда, переконались, що кримські школи не гірші, зокрема рівної за оснащенням Ялтинській "школі майбутнього" і близько не було. Цікаво, що господарі особливо підкреслено пишались російською школою, яка користується у місті заслуженим авторитетом. Будь-які паралелі навряд чи варто проводити. У Львові російська школа плекалась совєтами, як виявилось - щеплення було вдалим, на століття. У Ялті українська школа робить тільки перші кроки.

Дивно, що саме у Львові Пушкін як символ виявився переконливішим і дієвішим, ніж, скажімо, у Ялті. Якщо я недавно писала, що у Ялті навіть табличка зникла "Тут буде пам'ятник А. С. Пушкіну", то у Львові мали можливість полюбуватись музеєм Пушкіна, який не назовеш просто шкільним.