неділя, 6 червня 2010 р.

не-свята


Так знаково рясніють свята: день журналіста з його гаслами "стоп цензурі" та "свобода слова" та день російської культури, що гримить у багатьох містах України. Що разом виходить? - день російського слова. Хоча чому день? Щодень!
Навіть не знаю, яка з великих дат викликає в мені більший спротив.
Журналістів я не люблю. коли спокійна, то розумію, що в кожній професії є непрофесіонали та пройдисвіти. Але тільки розгориться який скандальчик або просто подивлюся/почитаю новини - приливів агресії не оминути. здебільшого доводиться спостерігати посередностей з диктофоном або камерою. І багато-багато імітації вільнодумства, за яким - некомпетентність та славолюбство. А інтелектуальна жовтизна така заразна серед блогерів, зокрема. Але я допускаю, що в мені просто говорить дитяча образа за те, що справжні авторитети на дорозі не валяються і мудрагеликів теж масово не випускають, море ж інформації доводиться фільтрувати самій, не покладаючись на інформаційних "експертів".
Щодо великоруського свята - теж не райдужно... кажуть, уряд виділив 10 000 на закупівлю російської класики для українських бібліотек. НАРЕШТІ! Хоч людську літературу почитаємо! Звучить як сарказм? У м'якшій формі подібну думку висловлюють деякі блогери-при-тямі. І подається це як ознака культурності, мовляв, не слід відмовлятись від прекрасного заради політичного.
Брєд! Складені лапки!
Не можна називати чорне білим лише задля самозаспокоєння та імітації висококультурності внутрішньої.
Я проти войовничості - воювати з культурами собі дорожче, але платити з власної кишені за популяризацію чужих геніїв - це стратегічний лохотрон!
Отаке чергове - "зі святом".