понеділок, 25 жовтня 2010 р.

мандри знаками питань

Коли раптом прийшла ідея поїхати у Берестечко, я не-без-літературознавчого-нальоту подумала, що то буде композиційне кільце... Відкривала територію Луцьк-Рівне три роки назад я з вистави "Берестечко" за Ліною Костенко в Рівненському театрі. І тоді була певна, що нізащо не поїду на могили. А тепер дуже рада, що все ж таки це зробила. В нас була була кольорова дорога зі спокійними крихітними селами з чудернацькими назвами на кшталт Вільгельмівка. Тихе Берестечко. Прекрасна екскурсія "Козацькими могилами" (направду, рідкісно приємна екскурсовод та безпафосний цікавий музей). Саркофаги, що перевертають уявлення про реальність. Та в результаті - абсолютна дезорієнтація в нашій історії (хіба трохи чіткіше вималювались контури дружби-ненависті з кримськими татарами). Може і правду кажуть, що ми просто не маємо гену державності. Але то таке, хай філософи розбираються. Де не справляються вони - дописують поети. Як завжди у "відповідальний" момент, я не мала фотоапарату, тож мусила робити "мобільні" зйомки. Так от цей пам'ятник 300-м "спартанцям" берестецької битви дуже поетичний і переконливий.


p.s. виправдань через тривале зникнення, як бачите, не буде. відверто, це навіть не було накопичення матеріалу-дихання-натхнення. може перевірка: чи мені взагалі треба вести блог? і скоріше за все ці всі місяці було не треба :)