пʼятницю, 7 листопада 2008 р.

чемодан - вокзал - ... і куди???



('аналітична стаття') 
теза перша: не розсосеться
Якось складається дурна тенденція у державі ігнорувати сепаратистські настрої. І йдеться не про численні форуми (в які не хочеться влазити, бо потім важко відмитися від надемоційного бруду малокультурних націоналістів з різнокольоровими прапорами) і навіть не про окремі журналістські статті. Зі всією повагою до ЗМІ  ;).  Лише інформативною сферою в питанні, що часом  вимагає адміністративного, або навіть ще суворішого втручання, не обійтися. Страшно згадувати, як на всю країну показували севастопольських психів, що топчуть Прапор України. І що? Хтось був покараний? Зрештою, це так, деталі... Зараз про інше - про відсутність системи захисту національної гідності та її плекання (трохи романтичне слово, але не "прибивати" ж гідність?). Підкреслю, індивідуальні, непоодинокі, навіть масові прояви різного ґатунку цієї, так потрібної, гідності є. А от системи нема.
Яка державна інституція має займатися питаннями сепаратизму? РНБО? Ні. Зайняті чисткою Тимошенко. СБУ? Ні. Порпаються в білизні БЮТівських партійців та колишніх соратників Ющенка. Логічно було б літеру Б з цих абревіатур забрати, а з РНБО ще і Н. Благо, що суди або корумповані, або заблоковані, або те і те разом. Тож ніби нічого кардинального відбутись не може. Хоча подивимось після 12 грудня, коли відбудеться судове засідання у Сімферополі. Цікаво, як Гріценко буде захищати інтереси України. 
А тим часом невирішені питання національних меншин киплять собі в своїх містечкових казанах, куди з різних боків підсипають перцю "зовнішні вороги". Коли вже дочекатися офіційної реакції на заяви українських русинів та великорусскых? Неадекватні виклики в адресу сусідніх держав - це будь ласка. А на шавок у власному городі рук не вистачає. ("шавки" - це я так... без модної сьогодні кінології).

теза друга: лишаємось!
Недавно на одному з моїх любимих блогів http://polar-bird.livejournal.com/311194.html розмістили опитування щодо неспокійних околиць. Я ще подумала: "Чого про це піднімати?". Нічого, сьогоднішні новини привели мене до тями - якась там криза приспить пильність будь-кого, тільки не рідних сепаратистів. Так от в одному з коментів, хтось таки згадав про "мільйони вкраїнців на Півдні і Сході, які все-таки бажають щастя Україні".  
То куди нам, мільйончикам-бідолахам дітися? Не раз друзі з різних країв України, хитаючи головою, муркотіли: "Як же ж ви там, такі екзоти? Може б Вам переїхати" (цитата не дослівна). Вторять їм "корєнні" кримчани - "А не повернутися б.. вам на свою зАпАдную УкрАїну!" (цитата з жорсткою цензурою). Мені слухати це "повернутися" кожного разу смішно, бо народилась в Криму, у західній частині вперше була аж у 20 років, а мої предки так взагалі там ніколи ногою не ступали. Так що коріннями ще поборемось! Але це все сентименти. Головне - специфіка укр.менталітету: не розсосеться, то віддамо, а самі - по норам (в іншій версії - хатах, що по краях розтикані, щоб не заважали).   
А нас, кримських екзотів, чи то так сонечко пригріло, чи море заколисало, чи переконали українські генії, слідком за якими ми щодня ходимо, чи надихнули власні успіхи у справі українізації сплячих засмаглих українців, але ми виїжджати не збираємось. І маємо ордер на Батьківщину, з кривавими печатками історії - все як слід... 
Та й між іншим куди виїжджати? Де гарантія, що інші регіони України не розтащуть з різних боків більш енергійні сусіди, в яких час від часу слина тече на питання наших кордонів? Та і зрештою то наша внутрішня справа. Ми вже виробили певний імунітет і можемо досвідом ділитися (краще за гроші).

теза третя: шо дєлать?
 (втомилась, продовжу завтра)...

4 коментарі:

  1. Так шо ж таки дєлать? Цікаво знати! Невже досі ще не відпочиди?

    ВідповістиВидалити
  2. "non-finito - тип творчості, коли у випадку спротиву матеріалу автор не намагається його вистраждано закінчити, а лишає його, водночас лишаючись чесним перед Музою і собою.
    Я писака-нонфіністка :)

    ВідповістиВидалити
  3. Стосовно ".... на свою западенщину", гадав, що лише я один удостоївся таке почути. Що найбільше дратує у таких випадках, так сором'язлива мовчанка тих "землячків" які добре знають і мене і моїх дідів, знають, незвідки я не приїздив, корінний і не у одному коліні. А от відсилаючий, або нащадок переселенців, яких звозили на новобудови Донбасу в часи індустріалізації, або потрапив сіди у часи срср за розподілом після вишу.
    І відповісти щось на зразок: "Та Я тут корінний, а ти зайда ...", чи "шуруй в свой Мухосранск.." гідність не дозволяє.

    ВідповістиВидалити
  4. Не знаю, вітати Вас чи співчувати, що ми такі далеко не одні...

    ВідповістиВидалити