суботу, 17 січня 2009 р.

Ялтинська кутя

Я - дитина асфальту, залитому на місті найдавнішого полісу світу. Причому цей асфальт не міняли ще з радянських часів, тож недивно, що крізь щілини віє культурним сирітством.
У моїй родині не знали традицій, і я продовжую їх пізнавати навпомацки.
Нещодавно вперше сама (майже) приготувала кутю. Раніше мене допускали лише розтирати мак, а тепер я склала іспит перед прискіпливою комісією! Не вдаватимуся до спогадів, лише хочу поділитися кількома рефлексіями.
Наприклад, що Ялта - найбільш українське місто в Криму. Буду рада, якщо хтось кине виклик.
А ще я думала про традицію. Останнім часом говорять про те, що вона зникає з села і переходить у місто. Все б нічого, але місто хворіє на модні тенденції і часто міняє капелюшки. Що буде, якщо село втратить, а місто не втримає? Приклад популярності інокультурних свят на кшталт дня Св. Валентина показує, що надзвичайно важливим є комерційний компонент. Хто ж нарешті захоче заробити на UA-культурі?

9 коментарів:

  1. На "укркультурі" теж заробляють добряче. Якщо на свята у світі обіцяють знижки, то українці знають - на свята усе буде дорожче, бо свята).

    ВідповістиВидалити
  2. Це не на культурі - на укр-шлунку :)

    ВідповістиВидалити
  3. На рахунок куті - можу поділитись рецептом ;) Це моя улюблена різдвяна страва. Божествена їжа! І головне корисна.
    На рахунок заробляння на культурі: Ха! Як це не заробляють. До нас приїжають з різних куточків України і Росії покататись на лижах в Буковель - гуцульський базар рулить. Реально уже десяток років асортимент майже не змінюється, а туристам всерівно хочеться купувати ті дурнички. І о чудо(!), більшість товарів (ковдри, килимки і т.д.) - польського виробництва. Ітіть. Таки на нашій культурі заробляють всі крім нас.
    Так нам і треба. Ми тільки на майданах викрикати можемо, а до діла стають мозговиті чужинці.

    ВідповістиВидалити
  4. Згодна. Сама брала біля печер в с.Кривче на Тернопільщині (тобто в дуже глибокій українській місцині) національні прикласи made in Poland.
    А що за рецепт?

    ВідповістиВидалити
  5. на вихідний взнаю у бабусі і напишу ;)

    ВідповістиВидалити
  6. Даруйте, що пхаюся, але тримайте рецепт): 1) варимо пшеницю. Щоб та краще-швидше варилася вона повинна бути "потовчена". Зараз у магазинах продають вже таку, що не потребує додаткових клопотів, але якщо вам пощастить... то засипаємо її у мішечок, зав'язуєм його і товчемо по ньому чимсь дерев'яним. Потім виймаємо і замочуєм пшеницю у воді. Троха потримали і варимо. 2) Тремо мак. Мак запарюємо і в макітру. Тремо макогоном, аж поки сі на втре. Тоді додаємо цукор і знову втераємо. Хто хоче лисого чоловіка (або дружину) тому необхідно облизати макогін). 3) Вимішуємо зварену пшеницю з маком у макітрі. За смаком додаємо горіхи, родзики, мед... Кутя повинна бути гаряча. Молимось, першу ложку газді і смачного.
    С.М.

    ВідповістиВидалити
  7. Дякую! Ми робимо майже так само, тільки без цукру і нажаль без макогону. Але старожили кажуть, що смак ідентичний натуральному ;)

    ВідповістиВидалити
  8. Смак так, ідентичний. Макогон - це для атмосфери).
    С.М.

    ВідповістиВидалити
  9. Майже вчасно я зі своїм рецептом :)
    значить саме пшеницю замочуємо на ніч. Зранку відпоідно варимо :)Води десь на 1-2 см више ніж каші. Можна трошки підсолити. До смаку додаємо потовчених горіхів і маку, який можна терти в макогоні або в кофемолці. Густину куті за бажанням змінюємо додаючи меду з водою (кип"яченою). Можна звісно без меду, а воду з цукром. А ше можна без вожи і цукру, а тільки з медом )) В любому випадку велику роль грає добре оброблене зерно.
    І головне не переборщити з добавками : родзинки, курага і т.д. Це , на мій смак, лишнє.
    Ну що ж - бон апетіт наступного Різдва ;)

    ВідповістиВидалити