субота, 11 квітня 2009 р.

Шлагбаум

Довго виношувала у собі одну смішну історійку про те, як возила на таксі гостей зі Львова на екскурсію по старому кладовищу.

Гості були гонорові - вчителі української мови/літератури, але й привітні, бо Ялта зустріла їх на диво гарною погодою.
Здається, назбиралось нас 7-8, отже я замовила дві машини таксі, котрі чемно приїхали одна за одною. Питаю у першого водія (чогось здогадалась запитати):
- Чи знаєте, як доїхати до кладовища?
- Ні, - каже, - може, другий знає.
Той другий якось дивно посміхався і дороги не знав.
- Ну може, ви якось інакше його називаєте? Може, "Меморіал", "Іоанна Златоуста"? - питаю, а сама згадую, як п'ять хвилин тому запевняла львів'ян, що то кладовище - мекка для ялтинців. Водій вперто кивав головою. Ні початок Массандрівського парку славетно-скандального, ні старовинну дзвіницю - нічого не знає. З відчаю подзвонив до свого диспечера. Той вислухав всі координати, довгенько подумав і каже:
- Та ж то біля того шлагбауму, пам'ятаєш?
- Пам'ятаю! - поклав слухавку, грізно глянув на мене, мовляв, чого раніше не сказала, і рушив.
Довго я тішилась. А коли стала друкувати, то думаю, а чого той шофер обов'язково має знати те, що знаю я. В ідеалі хотілось би звичайно частіше натрапляти на всебічно розвинених людей, але... Я теж чогось не знаю і не буду знати. І завжди знайдеться людина, що буде зверхньо насміхатись. І нічого не поробиш - у кожного свій шлагбаум.

4 коментарі:

  1. всміхаюся. не зверхньо =) оповідка сподобалася.

    ВідповістиВидалити
  2. Не про ваших гостей, але коли вже "Гості гонорові - вчителі української мови/літератури" перестануть бути такими от стереотипно-гоноровими?

    ВідповістиВидалити
  3. Колись жартувала, що не бачила львів'янина, який би на 5 хвилині не почав би повчати, і волинянина, який би на 10-ій чомусь не здивувавсь.
    Але згідна, стеріотипи псують, зокрема смак живого спілкування. Та де ж взяти час і сили, щоб копати до суті.

    ВідповістиВидалити