вівторок, 5 травня 2009 р.

Легенди маленького міста. ч.1

У кожному місті є людина-легенда. Часто не одна. Ялта - місто специфічне: з ним пов'язано багацько всесвітньо відомих імен, але більшість з них тут жило максимум рік-два. Відтак місто приїжджих геніїв особливо має цінувати тих, хто затримувався тут надовше і творив від його імені. Може колись здійсню свій план розказати ("своїми словами") про великих українців дотичних до історії Ялти. Але тепер хочу написати про людину, яка дуже багато значила для мене і втрата якої була найтяжчою за моє недовге життя. Це - Олексій Федорович Нирко. Тепер би годилось перелічити регалії (їх не бракує), та для початку скажу, що він володів найдивовижнішим таланом лишатися молодим. І ще був прекрасним вчителем, з таких, котрі вчать без дидактичності, ніби між іншим.
Однак одному він мене вчив відкрито, оцінювати людей, не за деклараціями, розкрученістю в підручниках з історії, а за результатами. "Що він зробив?" Через століття більшість з нас лишаться дрібними камінчиками на березі часу, але на сьогодні для мене очевидно, що Нирко власну планку "що-зробив" цілком перевершив, бо був особистістю і не жив комільфо.
При нашому університеті (тоді, певне, ще було педучилище) він відкрив Музей кобзарства Криму та Кубані. І на відміну від традиційних шкільно-університетських музеїв (фотографія+рушничок+глечик+фотографія) - це колекція справжніх раритетів. Кілька десятків бандур ХІХ-ХХ століття, що зроблені на півдні України. На жаль, після смерті Нирка і без того маленьку кімнатку музею замінили на ще меншу, десь у безкінечному кишечнику коридорів університету. Одне рятує колекцію від забуття - буквально в останні дні Олексій Федорович підготував для Музею Лесі Українки виставку, що складалась з більшості бандур. З того часу та виставка так там і залишається. Музей кобзарства функціонує переважно як науковий центр, сьогоднішні працівники якого заслуговують на окремі пости в моєму блозі.
Завдяки їхнім старанням 8-10 травня в Ялті проходитиме конференція "Українське кобзарство - історія, сучасність та перспективи". Колись цю справу розпочинав Олексій Нирко. 2006 року він зібрав (так вийшло, що на прощання) гостей зі всього світу. Особливо тоді я була вражена виступами Віктора Мішалова з Канади, який відкрив для мене харківську бандуру і найперше - магію думи, що відтоді для мене асоціюється з шаманством.
Цього року, хоч і не такий розмах, але теж чекають на цікавих митців.
Власне, сподіваюсь, що після їх концертів напишу продовження/завершення...

5 коментарів:

  1. Знав особисто Нирка. Що тут скажеш... "Да, были люди в наши время". Земля йому пухом. Але його послідовники, ті "оранжерейні орхідеї", як писала про ялтинських бандуристок ваша кримська поетка, - це вже імітація кобзарства, суміш радянщини і фіглярства.

    ВідповістиВидалити
  2. Не правда! Є потрясаючі винятки!

    ВідповістиВидалити