четвер, 24 вересня 2009 р.

доза чехова

Закінчився мій театральний тиждень. Самовдоволено можу сказати, що, здається, ми все правильно розрахували і потрапили на всі вартісні видовища.
Почну з кінця. Харківський театр P.S.. Маю дещо сумбурне враження. Мені подобається, коли Чехова добряче витрушують. Та і то була не перша постановка цього театру, яку я бачила, і знаю, як вони вміють працювати зі словом. Безліч гарних знахідок. Але затягнутий початок першої частини, дешеві декорації та конвульсивна гра трохи шокували.
Хоча ближче до середини я відпустила ситуацію і якось звикла. Один з акторів чимось нагадував Тіма Рота - це теж допомогло дофантазувати, що дивлюсь героїністий постмодерн. А друга частина взагалі лягла дуже легко. Не знаю, чи можна краще поставити такі відверто банальні тексти і знайти в них стільки можливостей для різної акторської техніки. Публіка була різна. Молодші, здається, реагували приблизно, як я. Старші скреготали зубами. Не насмію трактувати, просто чула з різних куточків цей неприємний саунд.
До речі, після вистави ми зустрічались з акторами та режисером Світланою Пасічник. Дуже творчі та енергійні люди.
Перед тим були на виставі "12 новел про любов" Нового московського драматичного театру. Дуже близька лаконічність сценографії та костюмів. Ще б меншу кількість новел, скажімо, вісім, то взагалі - недарма прожитий вечір. А так дуже втомливо. Найбільше запам'яталась перша сценка, вірніше, дві перші - "Полінька" та "Месник", що йшли одночасно. Чудово перегукувались тексти. І водночас, як не намагайся, все одно всього не почуєш через галас героїв, що слухають та чують лише себе. Як на мене гарний прийом.
Напередодні дивились мексиканський балет Глорії Контрерас. Цих вражень, певне, вистачить на рік. Виступ був побудований з низки театралізованих замальовок під супровід Бетховена, Баха, Вагнера, Холідей та численних мексиканських композиторів. Найбільше враження - Артур Веласкес та його "Шлях вогню". Грандіозно!!! І виглядало дуже просто без пафосу. Під час антракту літні бабусі завивали про старий-добрий російський балет - штампи, штампи, штампи... А на сцені - оголений нерв танцю, пульсуюча думка і пристрасне життя. Все що я бачила в житті до цього тепер мені видається надзвичайно цнотливим, а всі правила, нашвидкоруч отримані під час перегляду танцювальних шоу - дуже умовними.
Далі (чи раніше) німецький театр "Factory" та їхній Дон Жуан. То було розчарування. Безкінечна балаканина німецькою, сцена згвалтована величезним столом, що ніяк не обіграний, а просто стобвичив по центру, ніякої дії, ніякого нового бачення. Хіба що Дон Жуан не вмер, а лишився вічно жити, а Сганарель - жінка (просто друг!).
І нарешті перша вистава фестивалю та мого власного хіт-параду - "Будьте як вдома" ("Сузір'я", Київ). Не знаю, з чого почати хвалити. Режисура 100 балів! Легка, ненав'язлива історія про толерантність, яка затягує настільки, що потім не один день говорили про неї. Ахтем Сеітаблаєв - геній, Ада Роговцева - супер-геній! Як вона володіє глядачем! Як той її любить.

На жаль, кілька днів після фестивалю я даремно трусила інтернет з наївною метою дізнатись, хто ж де переміг. Тільки вчора розмістили
замітку, де все переплутали. Я так зрозуміла, що реально переможців не визначали, а просто роздавали тематичні грамоти. Зрештою, звичайно, це не має значення.

2 коментарі: