Допис буде короткий, трохи сентиментальний, торохи для-внутрішного-вжитку, переповнений цілком суб'єктивним захопленням, яке навряд можна вдало висловити, повний білизною взбитих штормом хвиль Чорного моря, тишою по-осінньому вбраних парків і добро-радісно-щасливих поглядів. Тож цей допис можна і не читати, але і стриматись, не написати я не можу.
Ось він:
ЛЮБЛЮ ЯЛТУ!
І я... Але все рідше освідчуюсь їй. А дарма. І чиїми автографами рясніє зараз повітря Ялти - Чернявського, Забужко чи Фішбейна? Чи Папуші?
ВідповістиВидалитиРозділяю. Ялта назважди в моємо серці і я її, схоже, дійсно люблю. Дивно... я не готовий це сказати про мій рідний Київ, а от про Ялту, де бував лише наїздами, готовий.
ВідповістиВидалити"I love not less, though less the show appear..."
ВідповістиВидалитизмушую себе не писати оди, бо з власного досвіду знаю, що часом блоги про міста своєю екзальтованістю відбивають бажання відвідувати як міста, так і ті блоги. Але один раз на рік можна признатись, що жити в кольоровій мушлі на березі стихії - щастя!
//ЛЮБЛЮ ЯЛТУ!// - я теж її полюблю якщо там розмовлятимуть українською.
ВідповістиВидалитиВперше бачу таку "формулу кохання": люблю, бо тут ось так-то розмовляють.
ВідповістиВидалитиДуже приємно бачити таке патріотичне відношення :)
ВідповістиВидалитиБагатьом туристом незрозуміло, як можно щиро любити це шумне та спекотне місто. Але ті, хто прожив там зиму, у своїх спогадах зберігають зовсім інше, тихе та миле серцю місце.
Місто стає шумним саме завдяки "багатьом туристам" ;)
ВідповістиВидалити