середа, 24 березня 2010 р.

карфаген моєї провінційности: перед-пост

Натрапила на програму про Ролана Бикова. Мене зачепили слова дружини режисера про те, як в кінці життя його магнетично тягнуло до столу, до писання. Ніби нічого особливого. Та ключовим для мене стало "в кінці життя". Подумала, що я сама забагато проводжу часу з літерами, а сказати мені, за великим рахунком нема чого. Може, це творча заздрість. А може - традиційна хандра від тривалого (аж два тижні!!!) сидіння на одному місці.  
Вже кілька місяців в чернетках відлежується допис про провінційність. Нового, думаю, в моїх роздумах нема, але тим не менш раз-по-раз повертаюсь до цієї теми. Точніше, мене повертають - фільми, вистави, випадкові розмови. Врешті я піймала себе на думці, що припусую провінційності чи не всі людські недоліки, скажімо, нетолерантність, грубість, обмеженість, снобізм, поверховість... список безмежний, відтак підхід невірний. Зупинюсь на провінційності, як застої, емоційному, інтелектуальному, духовному, географічному.
І щоб звільнитись від цього нальоту, обираю рух. Днями розпочну "масштабний" тур Україною під кодовою назвою "схід-захід разом". Від кримської перлини, до перлини Донбасу, звідти до північних озер, а далі як Бог пошле... А далі знову за літери...

12 коментарів:

  1. Мені чомусь завжди здавалося, що більшість видатних, або просто гарних творів написано саме у провінції.
    „нетолерантність, грубість, обмеженість, снобізм, поверховість...“ — це є скрізь, від цього не втечеш, треба навчитись пропускати це крізь себе з іронією. Гоголь втратив таку здібність і загинув, О. Генрі жив у ще гірших умовах і сміявся, щиро сміявся, по доброму, хоч подеколи і крізь сльози. Звісно, це моя особиста думка. Нещодавно перечитав трохи з Джека Лондона, трохи з Марка Твена, О. Генрі — у них з Вами є дещо спільне :) , кожен з них намагався втекти. Географічно.
    Нічого, що вдаюся до таких порівнянь?
    Подорож то гарний спосіб отримати нові враження від спілкування. Дивна особливість нашої людини — не боятися бути собою тільки перед випадковим подорожнім у потязі. Боюсь помилитися, але те, що Ви назвали застоєм, емоційним, інтелектуальним, духовним, більше схоже на брак спілкування.
    Подорож має допомогти :).
    Щасти Вам. І поменше меланхолії „ключовим для мене стало "в кінці життя"“ — ну що це таке?
    Тівасик книжку збирається писати, легку, розважальну, може йому знадобляться послуги літредактора? :)

    ВідповістиВидалити
  2. ivanko, я справила хибне враження, бо як завжди останнім часом пишу нашвидкуруч.
    Я глибоко переконана, що провінційність існує лише в головах. і дуже прикро її зустрічати в ніби-то непоганих головах. і лише іронією тут не обійдешся. Рятуюсь тим, що люблю людей і в мене дуже погана пам'ять :)
    Під "кінцем життя" - я мала на увазі час, коли Бикову було що сказати. Це ж дуже важливо отримати досвід, а не вичитати про чужий (при всій повазі до віртуального світу...) І в пошуках справжнього (себе, життя, інших) що може бути кращим за дорогу!
    А щодо Тівасика, то він мене саму вже давно опосередковано надихнув на одну писанинку, тож літредактор знадобиться самій :)

    ВідповістиВидалити
  3. Радий що помилився.
    Перечитав, справді занадто я…

    „Це ж дуже важливо отримати досвід, а не вичитати про чужий“ не думаю що то справді так, актор не має досвіду свого персонажу, але здатність до співпереживання плюс уява, плюс талант. Письменник аналогічно. Тільки блогери пишуть про пережите. :)


    „А щодо Тівасика, то він мене саму вже давно опосередковано надихнув на одну писанинку“

    Та і у мене давно руки чухаються, але боюсь у мене звичайнісеньке графоманство , з пів загального зошита вже. От вже цей Тівасик, як що вигадає… ;)

    ВідповістиВидалити
  4. А от бібліотекарі ніколи нічого не напишуть. І в такому значенні Биков теж бібліотекар.

    Це я до чого... Хочеш складати корпусні меблі - складай, хочеш вишивати хрестиком - вишивай, хочеш писати - пиши. Все решта - себелюбство.

    ВідповістиВидалити
  5. pan.biliotekar, як завжди, трохи грубувато та навідліг...
    думаю, одного хотіння замало в будь-якій справі.
    а себелюбство - не найгірша людська якість і неодмінна умова для тих, хто пише.

    ВідповістиВидалити
  6. >думаю, одного хотіння замало в будь-якій справі

    Щоб бути найкращим (ою) - замало, щоб розпочати робити те чого прагнеш - достатньо.

    ВідповістиВидалити
  7. А чому ти вирішив, що це блог посередності ;)

    ВідповістиВидалити
  8. "і словом тим ти переміг мене..." )

    ВідповістиВидалити
  9. Мені здається, що вона нічого
    не хоче взяти, бо якби хотіла,
    то хто ж їй не дає хоч і сьогодні
    зробитись королевою!

    ВідповістиВидалити
  10. >припусую провінційності чи не всі людські недоліки, скажімо, нетолерантність, грубість, обмеженість, снобізм, поверховість... список безмежний, відтак підхід невірний

    Це несправедливо. Якраз все перелічене НЕ Є ознаками провінційності. За моїм спостереженням снобізм і поверховість це взагалі лише у зашумлених мегаполісах.


    А рух це добре, це лікує і допомагає.

    ВідповістиВидалити
  11. 2Станіслав: я ж визнала, що підхід невірний :)
    Хоча ще раз повторюю, що провінційність - якість не географічна, а внутрішня. До речі, до слова "провінція" я ставлюсь дуже ніжно, і саме тут зустрічала найчастіше людей з космічним внутрішнім світом та широким мисленням. А "зашумлені мегаполіси" заповненні вузьконаправленими провінціалами, нмсд.

    ВідповістиВидалити