карфаген моєї провінційности: перед-пост

Натрапила на програму про Ролана Бикова. Мене зачепили слова дружини режисера про те, як в кінці життя його магнетично тягнуло до столу, до писання. Ніби нічого особливого. Та ключовим для мене стало "в кінці життя". Подумала, що я сама забагато проводжу часу з літерами, а сказати мені, за великим рахунком нема чого. Може, це творча заздрість. А може - традиційна хандра від тривалого (аж два тижні!!!) сидіння на одному місці.  

Вже кілька місяців в чернетках відлежується допис про провінційність. Нового, думаю, в моїх роздумах нема, але тим не менш раз-по-раз повертаюсь до цієї теми. Точніше, мене повертають - фільми, вистави, випадкові розмови. Врешті я піймала себе на думці, що припусую провінційності чи не всі людські недоліки, скажімо, нетолерантність, грубість, обмеженість, снобізм, поверховість... список безмежний, відтак підхід невірний. Зупинюсь на провінційності, як застої, емоційному, інтелектуальному, духовному, географічному.

І щоб звільнитись від цього нальоту, обираю рух. Днями розпочну "масштабний" тур Україною під кодовою назвою "схід-захід разом". Від кримської перлини, до перлини Донбасу, звідти до північних озер, а далі як Бог пошле... А далі знову за літери...

коси в Ялті не в моді?

Найбільш інтригуючим в першому турі виборів для мене було, яке місце посяде ... Інна Богословська. Не в загальному результаті, звичайно, а виключно в місцевому, кримському, зокрема ялтинському. Жоване-пережоване „перемен, хотим перемен”, що лунало всією країною, для Криму теж актуальне, на багатьох місцях пилюку треба б повибивати. Але зрозуміло, що була велика небезпека, що хлопавка опиниться в руках у таких шкандаліз врайз, як Богословська. Бо злощасна Вітренко з істеричним амплуа вибула з гри до її початку; її маску націлилась використати пані Інна. Клоунади з радіопрограмами на кшталт „почую кожного”, асенізаторськими лозунгами, брутальними виступами показали, що маска міцно приросла до політичного обличчя.

Буквально напередодні виборів довелося мандрувати сімферопольською трасою, геть завішаною плакатами, бігбордами кандидатки №1. То з шахтарями чолом міряється, то сміється над чимось. Словом, кожні сто метрів – краса косою вниз. І на мій подив, водій мене наївно розпитував, хто це і що це.

Категорична та відверто антиукраїнська позиція, як загравання з Півднем, стала своєрідним лакмусом для місцевих виборців, перевіркою на залишки відчуженості та радикальності. І, як на мене, тих залишків стає все менше і менше. По Ялті Богословська зайняла 5 місце, набравши в чотири рази мешне голосів за свою світлу конкурентку. Сподіваюсь, це переконливий показник на майбутнє, що навіть в непростому Криму брутальні методи та кітчеві маніпуляції не проходять.

попередження

Зима. Цейтнот. Меланхолія. Ненаписані пости муляють, але писатися не хочуть. Я і з самого початку знала, що чемпіоном з регулярності публікацій не ставатиму. А тепер мушу визнати, що моя писанинка буде ще ексклюзивнішою. Раз на місяць? На два? Півроку? Знаючи себе, нічого не можу передбачити. Тільки сподіваюсь, що відродиться натхнення писати кілька абзаців, а не речень.

зимовий пілігрім

Обожнюю це, коли стукають у двері, і ти гадки не маєш, хто б це міг бути і чому прийшов (двох грабіжників-невдах, що, злякавшись мене без макіяжу зранку, лишили мені сусідське одіяло, я не враховую...). Сьогодні до нас потрапила паломниця з Америки, що мандрує шляхом Апостола Андрія. Вона сама пішки пройшла з Києва, та це тільки третина маршруту, мета якого - Греція. Мені ніколи не уявити, як і чому люди це роблять. Та рада, що можу подивитись на це з боку. Це як вдихнути повітря. Енн (так звати цього пілігрима) здійснює цікавий експеримент - подорожує подалі від траси, понад морем. Навіть не думала, що це можливо - попри закони на правила великі ділянки пляжів закриті.

Вона каже, що Ялта найпрекрасніше місто з тих, що вона зустріла на шляху. І я її чомусь вірю.

Енн теж блогер на блогспоті. А ще вона познайомила з сервісом CouchSrefing. Наш диван теж завжди радий гостям. А якщо ви вдень пройшли 45 км під дощем і вітром, то на вечір може здатися, що моя квартира палац.

***

Допис буде короткий, трохи сентиментальний, торохи для-внутрішного-вжитку, переповнений цілком суб'єктивним захопленням, яке навряд можна вдало висловити, повний білизною взбитих штормом хвиль Чорного моря,  тишою по-осінньому вбраних парків і добро-радісно-щасливих поглядів. Тож цей допис можна і не читати, але і стриматись, не написати я не можу.

Ось він:

ЛЮБЛЮ ЯЛТУ!

міграція

Останнім часом  довелось багато дискутувати-коментувати на тему міграції в Україні. Не дивно, що такі теми активізують політичні аутсайдери на кшталт тягнибоківців і саме так ставлять питання, що від них ніяково мені, українці, багато співгромадянин якої є нелегальними мігрантами в країнах Європи. Щось не пригадую новин про мітинги в Італії (Португалії-Польщі-...) з лозунгами не пускати з України. 

Але ж і аргументи які! Вони (вірмени-грузини-китайці-африканці...) всі злочинці та розбещують нашу молодь наркотиками та борделями. Прочитала в одному з форумів слушну думку (на жаль, не можу знайти посилання): якщо вірменин народився в Україні та має громадянство, він - українець вірменського походження, якщо приїхав в Україну і громадянство Вірменії - він вірменин, а якщо хто-небудь продає наркотики, утримує борделі, то він - злочинець і мусить бути покараним незалежно від громадянства. 

До чого це я? А... недавно прочитала, що в Ялту їдуть турки. Ну то не зовсім мігранти, їдуть на секс-тури, а заодно і дегустацію наших борделів та наркотиків. Правда, проти таких "гостей" ніхто мітингів не влаштовує. Звичайно, цікавіше корчити з себе гонорових роботодавців, ніж не допустити, щоб твою країну продовжували сприймати як великий ринок під Кафою з породистими роксоланами. Хоча і в цьому разі мітинги недоречні. 

вітаю!

Маю чудовий настрій сьогодні. Святковий. Згадую Майдан. Але на цьому блозі нічого не писатиму (може через 5 років...). Кому цікаво зазирнути у мої рефлексії навколо того часу, прошу на наш театральний блог.

петарди до Ялти не долітають

Ці три тижні Ялта (бюджетна) трохи розгублена від вимушеного неробства і очікування понаднормового відпрацювання, адже літо чекати не буде. Та життя, як всі могли помітити, не зупинилось. Чергові історичні події відбуваються знову в Південній столиці України. Про гучні заяви, недоречні жарти прем'єрів, навколосамітівські президентські інтрижки говорять всі, перекручуючи кожен на свій лад. Всі, крім місцевих змі - ті спокійно анонсують "буденні" збори vip-гостей і повертаються до своїх злободенних тем. Як мені здається, і решта ялтинців доволі спокійні. Може, це і правильно. Поки політичні двієчники граються з петардами, відмінники ледь не втративши терпець, іронічно посміхаються, а інформаційні-агрегати накручують з цього всього "сенсації", мусимо просто працювати, готуючи Ялту до наступних гостей. Думаю, не треба нагадувати, що українці - дуже гостинні, і добре, що, приїжджаючи до нас росіяни, грузини... відчувають себе затишно. Тільки може, не запрошувати до себе тещу, поки свекруха не виїхала?

***

Поки триває моє "ув'язнення" та загострюється ностальгія, одна з розваг - "передачки" з Ялти, з  садку нікітського. Трохи поділюся:

Тут, на Волині, прекрасні барви, але часом забувають небо намалювати :).  А в нас аж два!

Дякую, malahiy, за фото )

?

Я люблю Ялту. Але час від часу відчуваю ізоляцію (я більше ніколи цього не напишу, і хай простить мою теперішню слабкість моє хоч і небезмежне, але вже багатоярусне коло). Як казала одна вчителька сімферопольської української школи, в Криму не треба казати, що ти - українець, щоб почути щось погане про свою країну, варто лише вийти на вулицю, включити місцеве радіо чи телебачення. Я вийшла на вулицю і пішла далі - на Захід, в надії не чути ні прокльонів, ні майстер-класів з патріотизму. Від останнього Бог зберіг, а з першим не так пощастило. Усюди - всевладдя цинізму та скиглення, нарікання на владукризугрипрадикуліт...

Колись мені мудрі казали, що людина має антенки, що ними відшукує собі подібних. Певне, мої антенки вийшли з ладу.

Порадьте, де шукати гідності?